Нічні фото з мого вікна

В далині світиться гідроелектростанція.

Музична школа та сусідні будинки.

Коли гарна погода, то можна побачити Троєщину на іншому березі Дніпра. Зараз через туман її не видно.

Білий будинок у центрі — це міська рада. Навпроти неї — площа, де відбуваються концерти та інші народні гуляння. Найдальші вогники — це Оболонь.

А це об'їзд навколо будинку, обіч якого дехто паркує машини.

Найбільший прокол нашого ремонту

Найбільший прокол нашого ремонту — це, безсумнівно, двері. З ними ми настраждались і продовжуємо ковбаситися ще досі. Коли ми вибирали двері, то про шпоновані чи ламіновані навіть чути не хотіли, вирішили купити повністю дерев'яні (соснові), тому що хотіли мати в квартирі натуральну деревину. Ми думали, що двері ми полакуємо самі, і що це так легко, як пофарбувати кусок стіни. А коли ми прийшли в магазин купувати лак, то виявили, що спершу двері треба ґрунтувати, потім покривати кольоровою морилкою (ми ж хотіли щоб вони у нас були темні), ще їх потрібно шліфувати нождачкою, щоб були гладенькі, а потім кілька разів покривати лаком.

Мало того, що двері і нас і так не вдалися — коробка складається з двох частин, тому що мій коханий чоловік купив удвічі вужчі дошки для дверної коробки, ніж було потрібно; встановлені вони також не ідеально — якщо добре придивлятися, то можна побачити внизу ширшу щілину, ніж угорі. Якщо двері відкрити повністю чи частково, то вони повинні залишатися на тому ж місці, а не закриватися чи відкриватися. У нас же двоє дверей самі закриваються, що досить незручно. Тепер бачимо, що для встановлення дверей потрібно було наймати хорошого майстра, а не чувака, який нам добре стіни шпаклював і ніби все класно вмів робити. Так ось, коли цей чувак поставив нам двері, то ми не дуже розбиралися як вони мають стояти і як закриватися, тому й прийняли роботу. А вже в процесі експлуатації тих дверей зрозуміли, що вони таки мають не самі закриватися, а стояти на тому самому місці, до якого їх причиниш. Але це була не найбільша проблема.

Справжня дискотека почалася з моменту, коли ми ті двері самі почали фарбувати. Спершу поґрунтували, проблем ніби не було, потім почали покривати морилкою, яка в магазині на зразку була значно світлішого кольору, а на наших дверях вона набувала темнобордового кольору, що мені нагадував колір гробів. Двері стали шорохуваті. Досвідчені люди нам сказали, що шороховатість потрібно знімати нождачним папером із дрібними зернами. І ми почали ці двері довго й нудно терти. В деяких місцях попротирали до білих смуг, тоді щоби врятувати ситуацію, вирішили їх замаскувати під старовину — спеціально терти до білих смуг у багатьох місцях. Майже всі наші чудові осінні вечори і вихідні ми провели над проектом "двері під старовину". Потім тричі покрили їх лаком. Дверні ручки у туалеті доводилося ледь не зубами відшкрябувати, доки досвідчені люди нам не підказали, що їх треба обклеювати паперовим скотчем, а потім вже морити і лакувати.

Двері в туалеті і ванній вийшли непогано, а от в коридорі треба буде перелаковувати — не підходять вони до кольору шафи-купе, яку ми нещодавно купили. Тепер купимо ще лаку і морилку іншого кольору, змішаємо, випробуємо на якомусь шматку деревини, і якщо колір буде підходити, то ще раз полакуємо двері в спальній і вітальні, а терти більше не будемо нізащо — пропала вся натерта нами старовина!

Тепер пишу я все це і думаю, чого ж ми не купили шпоновані двері? Тоді вони одразу були би того кольору і текстури, які нам подобаються. Хоча шпоновані двері були трохи дорожчі, за ціною вийшло б так само, оскільки всі ці лаки, морилки, ґрунтівки також грошей коштують, не кажучи вже про час, який ми потратили на весь цей чудовий процес. Єдиний позитив у цій ситуації — тепер ми знаємо, як реставрувати дерев'яні меблі, що нам дісталися з розпродажу у британському посольстві. Треба просто потерти старий лак нождачкою, поґрунтувати і полакувати заново. Проте не впевнена, що ми це будемо робити.