Емоційно-психологічні аспекти ремонту

Моя подруга, яка півтора року тому закінчила ремонт передбачливо налаштувала мене на те, що ремонт — це великий стрес з кількох важливих причин:

1. Під час ремонту не минає відчуття злиденності, оскільки останню копійку вкладається в труби, шпаклівки, гіпсокартон і роботу майстрів. З'являються думки про перекваліфікацію у якогось ремонтника, бо заробляють вони за теперішніми розцінками дуже навіть не мало.

2. Ремонт розтягується на цілу вічність. Усе рухається дуже повільно, оскільки важко уявити усі складові цього процесу, скільки триває кожен з етапів. Легко наткнутися на недобросовісних працівників, які нахапаються робіт по вуха, а потім годують вас «завтраками»… Або ж просто не відповідають на телефонні дзвінки і не приходять на призначені зустрічі. У нас гіпсокартонні роботи так затягнулися на два місяці. Хоча за цей час уже можна було б зробити майже все. Але у цьому випадку просто дякуєш Богу, що хоч зробили нормально.

3. Питання довіри до майстрів і їхньої добросовісності є чи не ключовим. Дехто просто заплющує очі на такі речі, як крадіжки дрібних (і не тільки) матеріалів, або ж 20-30 гривень, які були потрачені, проте на них немає чеків. І правильно робить, бо можна після закінчення ремонту опинитися не у своїй омріяній квартирі, а у психлікарні. Але і це не головне. Найважливіше, чи добре спаяні труби, вистелена підстилка під ламінат, бо все це безслідно прикриється зверху декором, а в найнеочікуваніший момент труби проривають, ламінат розходиться по швах, стеля валиться на голову. Із жахом читала пости на різних форумах про нерухомість, де наввипередки рекламували плиточників, паркетників та інших майстрів. Якось дивом один і той же майстер ідеально поклав плитку одним і кардинально все попсував іншим. Я не стала розбиратися у цих містичних стосунках (горе)майстрів та господарів квартир і почала шукати майстрів через знайомих.

4. У ремонт потрібно інвестувати багато часу. Навіть, якщо ви самі нічого у себе не робите, потрібно постійно їздити і вибирати то будматеріали, то сантехніку, то плитку, то двері, і періодично навідуватися у квартиру. Поїздка у Епіцентр, щоб купити навіть якусь дрібницю — це не одна-дві години, а цілий день. Щотижня ремонту присвячується як мінімум один повний день.

5. Навіть якщо ви все добре порахували і купили, може виявитися, що чогось ви (або ж ваші доблесні майстри) не врахували. Тож доведеться довозити ще кілька мішків піску, один-два листи гіпсокартону… Спершу така ситуація дратує, а потім до цього просто звикаєш. Головне, щоб це не повторювалося дуже часто.

6. Деякі речі доводиться переробляти за вашими майстрами: чи то неправильно встановлені труби у ванній, або ж теплої підлоги на вашому балконі виявляється замало, тоді треба виколупувати стяжку, свіжопошпакльований гіпсокартон і робити виводи на батареї. Це теж не потрібно сприймати трагічно, адже саме на такі речі до вашого ремонтного бюджету додається ще 10%.

7. Відчуття повної некомпетентності справді вбиває. Якщо це твій перший у житті ремонт, якщо ти поняття не маєш, що таке стерофам (якого у народі чомусь називають стеродуром), муфти, кронштейни, що таке профілі для гіпсокартону і навіщо той гіпсокартон взагалі потрібен, то список матеріалів, які пропонує закупити майстер, вводить у депресію.

8. Last but not least: скільки все це коштує!!! Я спершу думала, якісь 5 тисяч умовних тугриків треба буде викласти, щоб довести все до пуття. Але зараз мрію вкластися в 15. І тут починають мене навідувати думки: треба було купити собі квартиру на вторинному ринку, де можна було б переклеїти шпалери, жити і горя не знати. Тоді й кредит уже б віддали, трохи більше нервових клітин прибереглося б, а на ті гроші, що зараз вкладаються в стіни та плитку, можна було б купити собі машину.

Проте для того, щоб не лякати усіх цими «жахами ремонту», скажу, що найбільше мене ковбасило, коли будинок здавався в експлуатацію (а було це протягом трьох місяців). Тоді я наполегливо шукала майстрів, вибирала плитку для ванної кімнати (хоча до цього було ще дуже і дуже далеко). Коли ж будинок вже закінчили, і майже всі там робили ремонт, я поїхала за кордон на стажування на три місяці, а чоловік зламав руку. І до проблеми ремонту ми повернулися аж через півроку після стану панічної передремонтної лихоманки. Тоді все почало сприйматися спокійніше. А коли ремонт справді розпочався, то ще більше попустило, адже клубочок почав поступово розмотуватися.

З чого почати?

Чекаючи, поки будинок збудується, ми уявляємо атмосферу нашої квартири: кольори стін і підлоги, текстуру шпалер, світильники, меблі та різні аксесуари, що прикрашають нашу оселю. Це мрії, якими я жила, допоки не побачила свої квадратні метри в реальному часі і просторі. Саме тоді я усвідомила, що все буде зовсім не так, як я собі уявляла. А починається все не з декору, я з банальних труб до туалету, дротів у стінах і цементу з піском.

Коли вперше робимо ремонт, то зазвичай важко визначити, що робити з самого початку: чи рівняти стіни, чи підлогу, чи встановлювати сантехніку або ж розетки. Загальне правилом ремонту загалом може бути таким: робити все зверху донизу від балконів до дверей, спершу те, що залишиться захованим у стінах, а потім те, що буде назовні. Тобто починати потрібно з електрики і сантехніки (мається на увазі розведення труб), потім гіпсокартон (якщо ви збираєтеся робити стелі з гіпсокартону), потім малярні роботи — шпаклювання стін і стелі, фарбування стелі, підготовка стін у ванній кімнаті і туалеті до плитки, укладання плитки, встановлення коробок для дверей, наклеювання шпалер чи фарбування стін, і наостанок укладання підлоги (ламінат, паркет…) та встановлення самих дверей.

Ми розпочали з електирки. У кожного одразу виникає запитання: а навіщо взагалі щось робити з електрикою, якщо будинок новий, а квартира здана з мідною електромережею. Ми спершу теж так думали, але потім виявилося, що немає розеток там, де ми плануємо розмістити телевізор та комп’ютер, телевізійний і телефонний кабель підведено тільки до вхідних дверей, вимикач вмонтовано на тій стіні, у напрямку якої будуть відчинятися двері (коли ви заходите в кімнату, то світло вмикати незручно, оскільки вимикач «заховано» за відчиненими дверима). Тому для того, щоб не колупати готові пошпакльовані стіни і не здирати з них дорогі шпалери, щоби встановити додаткову розетку або провести телефонний дріт, потрібно чітко знати, де у вас будуть стояти електроприлади і меблі, у який бік відчинятимуться двері…


А ось і план моєї оселі…


З самого початку план був такий гарний і кольоровий, а загальна площа у ньому була на півметра менша, ніж вийшла після того, як побудували будинок. В результаті ми доплачували за ті півметра і реальний план після вимірів БТІ став таким:

Загальна площа — 84,3 кв. метрів. Житлова площа — 38,4, але вона розшириться за рахунок балкона з еркером (6,8м), тому що там буде тепла підлога 🙂

А з балкончика вийде непогана кімнатка. Хоча вона і буде найменшою за площею, але мені особисто там хочеться перебувати постійно, тому що це надзвичайно світле приміщення з величезним вікном (нижчим, ніж типові вікна на балконах, або ж так званим "французьким вікном"). Простір на балконі (чи то в кімнаті-балконі) розширюється завдяки панорамності. А, окрім цього, з вікон видно Дніпро, водосховище, весь Вишгород та околиці Києва.

Мої перші квадратні метри

Мені пощастило стати власницею двокімнатної квартири у Вишгороді (точніше, власницею половини квартири). Спочатку мене переповнювало почуття радості та гордості (не багатьом у 24 роки вдається стати власником нерухомості, тим більше у Києві чи біля Києва). Думала, що тільки-но передадуть будинок в експлуатацію, миттєво зроблю ремонт за якісь два-три місяці і одразу ж переселюся у своє омріяне житло. Правда, не так все легко, як я думала. Хочу поділитися своїм досвідом та враженнями. Сподіваюся, для багатьох це буде корисно.